Сторінка:Іван Микитенко. Голуби мира. Подорож за кордон. 1930.pdf/211

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Далі ви почнете думати взагалі про життя. І в залежності від того, до якої кляси ви належите, яких політичних переконань тримаєтесь і кому та якій справі служите, так будете й думати…

Звичайно, у вас не знайдеться під рукою XIV тома Г. В. Плеханова. Ви тільки подумаєте про нього. Але, як тільки зможете, нарешті, взяти цей том у руки, ви одкриєте його на сто сороковій сторінці і прочитаєте про Сикстинську Мадонну.

Отже, я не буду писати, що ця картина, найкращий твір італійської школи XVI сторіччя, завершувала довгу боротьбу земного ідеалу з християнсько-манашеським. Завершувала перемогою земного ідеалу. Я сам прочитав про це на сто сороковій сторінці…

Але в цьому її сила. В цьому „секрет“, чому вона аж ні краплі не вражає вас і чому ви можете довго-довго споглядати її і неодмінно прийдете ще й другого дня, й третього, аж поки не виїдете з Дрездену.

Крім того, ви, звичайно, обійдете всі безконечні залі галереї. Познайомитеся з прекрасними творами великих майстрів не лише італійської школи, а й флямандської, голяндської, німецької, нідерляндської… І погодитесь, нарешті, з т. О. Досвітнім, що в своїх „Нотатках“ справедливо писав про цю галерею: „Митці пензлю своїми картинами дають навіть змертвілому потяг до життя, до людських красот. Хочеться жити, забути всю нудоту нещастя людства…“

І тільки здивуєтесь, чого дивується т. Досвітній, що: „Великі майстрі віддавали свої таланти до ніг тих вельможних, що могли піднести їх на п'єдестал велетнів, од ласки яких залежав їх добробут…“

Адже це нормально. Цілком нормально. Буття визначає свідомість. І хіба в нашу епоху не служать справі