4
За кілька годин поїзд зупинився на німецько-чеському кордоні. І коли він знову рушав, то пасажири й валізи вдарилися об стіни вагону.
— Заступив чеський машиніст… — пробурмотів один німець і досить енерґійно вилаявся. — Повбиває, чорт би його забрав!
Одначе, без жадної жертви ми доїхали до Праги. Поїзд зупинився на Масариковому „надражі“[1].
Ви в центрі чеської промисловости.
Темне, похмуре, задимлене місто.
Середньовічне місто, повне принад для романтиків і містиків.
Іще не встигли візники одірвати пасажирові ні руки, ні ґудзика, як хмари проституток пропливли перед ним, туркочучи всіма мовами „великих держав“ і всіма мовами обіцяючи тисячі „принадних речей“ за невелику ціну.
Місто романтичних злочинів і спіритизму, як запевняв мене один місцевий поет.
Місто історичної давнини, пам'яток боротьби і поразок. Старий університет. Один із найстаріших у цілій Европі. Іван Гус. Сліди Габсбургів. Єзуїти. Католики. Протестанти. Старі годинники. Хрести на брукові біля ратуші…
Колосальний арсенал для романтика!
Але я щиро раджу вам, читачу, раніше, ніж читати цей розділ, узяти до рук „Нотатки мандрівника“ т. О. Досвітнього і перечитати в тих „Нотатках“ розділ про Чехословаччину, якщо ви не встигли зробити цього раніш. В коротких і стислих нарисах автор „Нотаток“
- ↑ Вокзал Масариків.
