— Третій, — коротко відповідає йому громадянин з шовковою хусточкою в горішній кишені піджака.
— Ага, третій. Он як. Значить — третій. А нам, здається, говорили, що другий чи нібито аж четвертий.
— Ні, третій.
— Ага, в такому разі ми вам дуже вдячні. Значить, третій… І це вже напевне?
— Так, це вже цілком, можна сказати, напевне.
— І, значить, коли ми хочемо встати саме на Фрідріхштрасе, то ми мусимо встати саме на третій зупинці, цебто — коли поїзд, в'їхавши в Берлін, зупиниться аж втретє, і от саме аж тоді ми й мусимо встати, коли воліємо на Фрідріхштрасе…
— Так, ви це правильно собі уявляєте, — трохи дивуючись, відповідає громадянин.
— У такому разі ми вам дуже вдячні. Пробачте, що потурбували. Але ми тепер з певністю можемо вставати на третій зупинці, що й буде саме, з вашої ласкавої інформації, потрібний нам Бангоф Фрідріхштрасе… Ми вам дуже вдячні. Пробачте, що потурбували…
— Дуже прошу, — відповідає громадянин, ще більше дивуючись.
Та наш театральний фахівець так і не відкрив йому свого секрета. Я думаю, що він просто вправлявся в німецькій мові…
З
Бангоф Фрідріхштрасе або Вокзал на вулиці Фрідріха — це й є той вокзал, що з нього ми справді таки виходимо на вулицю Фрідріха і, таким чином, з вагону потрапляємо просто на одну з найцікавіших вулиць Берліну.
Берлінські вулиці!..
Треба сказати: „Ах, берлінські вулиці!..“
