хідні землі київської держави. Почало знову заноситися на війну з Польщею. Війна закінчилася усмиренням та поновним підчиненням владі Києва хорватів, що мабуть збунтувались збаламучені Болеславом, та походом Володимира в глибину польської держави. Це мабуть і присмирило пиху польського володаря, бо він для миру на сході видав свою дочку за Володимирового сина Святополка.
В той спосіб хотів Болеслав убити двох горобців одним вистрілом; приспати чуйність Володимира і рівночасно вжити до своїх політичних плянів свойого зятя, знаючи його честилюбивість. Це одначе не принесло Болеславові ніякої користи. Володимир зломив у самому корені Болеславову інтриґу. Він увязнив свого сина разом із його жінкою та й її латинським духовником.
Використав це Болеслав, щоб знову розпочати війну з Володимиром 1013 р. Але його воєнна виправа скінчилась повною невдачею. І до смерти Володимира на польсько-українському кордоні стояли твердо граничні стовпи, які повбивав Володимир у 981 і 993 роках. Але зозулене яйце, що його підкинув до Володимирового гнізда Болеслав Хоробрий, дало про себе знати по смерті Володимира. Це ж бо не хто інший, а той же Святополк кликав поляків на поміч проти рідного брата і в заплату за цю підмогу відступив їм т. зв. червенські городи, які знову відбив Ярослав Мудрий, відновивши традицію Володимирових походів назахід у глибину Польщі, щоб пробитись у західну Европу. Але це вже пізніша історія і вона відноситься до подій по смерті Володимира. Те, що Володимир В. розпочав своє володіння саме походом на захід, мало свою причину не тільки в тому, що він хотів зібрати в одну цілість усі землі, заселені українськими племенами, бо Володимир прилучував до киїської держави не тільки землі українських племен, але й у тому, що шукав безпосереднього контакту з тодішньою культурною західною Европою, не бажаючи бути залежним від одної тільки Візантії. Ми знаємо, що того самого хотіла і його велика бабуня кн. Ольга, навязуючи взаємини і з Візантією і з Німеччиною, а радше з Римським Цісарством німецького народу. Володимир нічого іншого не робив, як тільки намагався здійснити політичний заповіт кн. Ольги і створити для його здійснення і тривання реальний ґрунт, знищивши польську запору, що лягла впоперек дороги з України на захід. Що ці походи були політичною конечністю, про це свідчить і те, що аґре
13
