Коли чоловік помалу добється до свободи духа, то він вже не вдовольняється одною темною здогадкою, що таке ті потужні сили, що працюють і творять у віковічних лябораторіях природи. З розвитком чоловіка доходить і розум до свого права, і в чоловіка прокидається живе бажаннє, заглянути глибше у всесьвітні прояви. Він бажає дослїдити, де лежить остання їх причина і звязь. Дослїдом хоче він у ріжнотї прояв знайти єдноту, відкрити закони, що мов пасма вяжуть всї прояви до купи, їх єднають, або, сказавши поетично, чоловік шукає „нерухомого полюса улїтаючих прояв“.
Те бажаннє останнього знання видно так добре у високоумних розумованнях Картезія, як у сьмілих теоріях Дарвіна, від котрих ще не давно всї уми так дуже ворушились. Від того самого бажання, знаходити останню причину всїх прояв природи, виходять і ті гіпотези, що мають нам пояснити славну прояву нових і перемінних зьвізд. Про ті зьвізди буде наша річ.
Між усїма перемінами, яких є безлїч у безкрайому сьвітї, будуть може найбільші такі, що від них нові соньця запалюються, та ще такі, від яких инші сьвітила, що віками на небі зьвіздами зоріли, помалу щезають. У безмірній подалї здаються нам ті величезні соньця тілько як мерехтїючі зьвізди. Ми бачимо їх навіть крізь найлучші телєскопи тілько як блискучі краплинки, хоч вони багацько мілїон раз більші, як земля наша. Спомини про такі сьвітові прояви сягають у памятниках Китайцїв на кілька тисяч років назад, а після заходнїх лїтописїй яви-
