сильні. У нашому Львові, на земли руській ще більше «неможливі» обставини, як на иньших унїверзитетах, але на те є в австрийського правительства подвійна льоґіка і подвійна міра, і міряє воно нею нашу кривду, бо знає, що Русини, хоч зірвуть ся і зроблять заверюху, то сила їх не тривка, бо не з'орґанїзована. І се правда! Русинам недостає солїдарности, а навіть і такту національного. Замість єднати всї народні сили, – про зрадників, москво- і польонофілів, плачених і неплачених, про тую погань нема тут мови, – Русини розбивають ся на більше і що раз більше таборів з такими програмами, що більше на словах, як в суті одна від другої відріжняють ся, на табори, де часто своє Я бере верх над самою справою. Те кохане Я єсть і причиною полїтики, що поставила собі за девізу: кождий на свою руку! Та вже нїщо не виходить на так велику шкоду руському народови, як несолїдарність його репрезентантів в радї державній. Не в одному тільки числї послів лежить сила народньої репрезентациї. Нехай одні силачі пруть розмахове колесо в один бік, а другі, рівно сильні, напирають в другий бік, то не рушать таки колеса з місця, хочби тих силачів була й сотня, але рушить його сам один чоловік, коли стане його перемогти силу тертя. Так дїлають і не з'орґанїзовані до ладу сили народа. Пруть одні проти других, то або нїчого не вдїють, або, що одні зроблять, те другі знищать. Колиб всї руські посли згуртувались в руському клюбі і взялись пильно та енерґічно до дїла, то певно і правительство вважало-б руську репрезентацию, хоч
