свому, почали щирійше приставати до нового руху. Вони виділи, що Бенедьо і Стасюра правду говорили, кажучи, що треба вийти з дотеперішнього тісно кружкового побратимства і понести своє слово і свою думку між широку громаду, а тепер переконалися, що серед тої громади ґрунт добре приготований під засів такого слова, і що те слово через розширення в громаді не то що не втратить нічого, але противно, набере великої сили. Зрештою, брати Басараби, а за ними й деякі другі завзятійші побратими не ставали оконечно на тім, що радив Бенедьо, а думали так, що колиб не вдалася Бенедьова рада (а в її удачу вони й тепер ще мало вірили), то тоді можна буде повернути цілу величезну силу збентеженої робітницької громади на инше діло, на те діло, для котрого вони в першім початку завязали своє побратимство. Тому то вони по довшій розвазі не тільки не банували на Бенедя за те, що своїми радами відвів побратимство від його первісного напряму і попровадив його за собою по иншій стежці, — а противно, вони були йому вдячні за те, що мимо своєї відомости він принявся єднати для їх цілей більшу силу і приняв на себе провідництво туди, куди вони досі не осмілювалися ступити. Вони проте взялися щиро працювати для Бенедьових думок, знаючи, що колиб удалося ті думки вповні перевести, то по дорозі зробилося би й те, чого вони бажали; а коли не вдасться Бенедьова думка, то сповнення їх первісної ціли буде тоді ще певнійше. Значиться, сяк чи так, а Бенедьо — працюючи для всіх робітників, працював і для них.
За те яке життя, який рух пішов тепер в невеличкій хаті край Борислава, де жили Матій і Бенедьо. Що день вечерами приходили побратими по два, по три, розповідали, як іде діло, як приймають ріпники їх слова, як домагаються ради, як виступають проти Жидів. Наради трівали нераз досить довго, і перед очима наших знайомих чим раз яснійше виднілася дорога, котрою далі треба сту-
