116
Я додала ще три, останнї, які я мала.
— Спасибі, Signora, — мовив він коротко ховаючи гроші. — Нїхто нїколи не знатиме, відки вони. Я Венеціянець і ви нераз іще згадаєте мене. Цїлую ваше серце, Signora!
І поцїлувавши крайочок моєї сукнї він пішов.
— І не говорив тобі нїчого більше?
— Анї слова.
— По щож ти дала йому стільки гроший?
— Зі співчутя для його ріднї.
— Брешеш, суко! — не міг здержати себе батько, щоб не скрикнути брутально. — Ти добре знала, до чого воно йдеть ся.
— Знала чи не знала, кому яке дїло до того? Я дала йому щедру милостиню і не жадала за се нїчого.
— Не сказала, але серцем бажала.
— Сердечні бажаня Бог судить, а ви не маєте права. Згадайте моє положенє!
Батько поблїд, потім помалу взяв її руку, притулив до своїх уст і сказав лагідно: Твоя правда. Щож було далї?
— Далї нїчого не було. Найблизшого вечера була чудова реґата на Лїдо, ґондолї робили тисячні закрути і перегони, публїка плескала і кричала, далї найкраща гондоля випереджаючи всї инші погнала на повне море і щезла в густій мряцї, що білою стїною стояла на ньому. І вже не вернула. Рано на другий день знайшли ґондолю перевернену до гори дном, а ґрафа анї ґондолїєра анї слїду.
То був мій розвід. Так море дало мінї свободу.
|
|
По полудню весь час аж до до вечера йшло в панськім дворі велике угощенє цїлої грушатицької громади. Ґрафиня й Галя, обі в однаких костюмах, услугували мужикам.
А вечером у присутности привезеного з міста нотарія уложено між паном і громадою плян викупу сервітутів, за які селяни одержали знатний шмат лїса і толоку. Се була одна з немногих у Галичинї корисних, добровільних угод у тій справі. Сусїдні пани нїколи не могли дарувати її Суботї.
