рованих їм землях далеко більші права й компетенції, як були в оріґіналах. Але найбільшу донеслість для всеї дальшої історії мало третє фальшівництво, так зв. Ізідорових Декреталїй. Великий церковний письменник семого віку Ізідор Севільський уложив збірку вироків давнїх пап як норму поступуваня в ріжних канонїчно-правних випадках на пізнїйше; в другій половинї IX. віку появляєть ся, первісно десь у північній части Франції, ся Ізідорова збірка з текстом значно відмінним, із якого випливає, що папи вже тодї мали першенство і повну духовну власть над усїми епіскопами, що духовні не підлягали світським судам, лише своїм духовним і т. д. Сї фальшовані Декреталїї надавали церкві зовсїм инше становище в державі, як мала вперед, робили її силою майже незалежною від держави, міцно зцентралїзованою. При браку історичного знаня і критики фальшівництво знайшло віру тим більше, що воно відповідало фактичним відносинам, які виробили ся були в другій половинї девятого віку.
Не диво, що між тими обома властями, з яких кожда виводила свій початок від Бога, мусїло прийти до конфлїкту. Додаймо, що самі цїсарі зразу причинили ся до скріпленя папської столицї. В десятім віцї, по вимертю Каролїнґів і роздїлї держави на Францію й Нїмеччину, цїсарі з саксонської дінастії енерґічно беруть ся до заведеня порядку в Італїї. Там під остатнїми Каролїнґами запанувала була повна анархія, вічні війни могучих баронів між собою, напади Норманів та Арабів, розбої та різанини. Безладє збільшали папи. Кілька римських родин раз у раз дерло ся за папський престол, проти пап повставали антіпапи, які не вдоволяючи ся світським оружєм у боротьбі з противниками, хапали ся за духовне, втягали в ту колотнечу пана Бога, виклинали своїх противників, обкладали інтердіктами й екскомунїками всїх їх прихильників. Пристрасти були піднесені до нечуваної міри. Протягом 40 лїт на папськім престолї сидїло вісїм пап, із
