Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  41  — 


Хоч в жалощах живійше грає,
По людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!


XIII.

Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.

Ось туди пішла вона,
Та гуляючи,
З иншим, своїм любчиком
Розмовляючи.

За її слідами я
Мов безумний біг,
Обливав з сльозами я
Пил із її ніг.

Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.

І мов нурок перли ті
На морському дні,
Сквапно так мій слух ловив
Всі слова її,

Отсе тая стежечка
Ізвивається,