Сторінка:Іван Франко. З вершин і низин. Зівяле листє й Великі роковини. 1920.djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 21 —


Ще з ґімназії висилав Франко до студенського журнала »Друг«, що виходив тодї у Львові заходом товариства «Академическій Кружок», свої вірші і там, у 3. ч. цього журнала за 1874. р., появив ся перший його друкований вірш »Народня пісня« під псевдонїмом Джежалик. Прийшовши до Львова і ставши членом »Академического Кружка«, Франко кожне число заповнював своїми творами, по більшій части, віршами, ориґінальними й перекладними; там же почав друкувати свою першу фантастичну повість: »Петрії й Довбущуки«, написану під упливом нїмецького письменника А. Гофмана, француського Ежена Сі (Вічний Жид) та популярної італїйської повісти »Rinaldo Rinaldini«. Всї ті твори носять на собі признаки романтизму. Вони повні таємности, фантастичних пригід та замотаних ситуацій — усе це відгуки тої величезної начитаности Франка, а саме фантастичних оповідань і романів нїмецьких, польських та француських авторів. Форма в них слаба, мова — якась мішанина української, польської й російської мови, не так із вини самого Франка, як власне редакції »Друга«, що старала ся підроблюватись під благородну мову й виправляла народню мову й фонетичний правопис, якими користував ся в себе дома Франко — на свій нїбито »общеруський« штиб. Щодо »Петріїв і Довбущуків«, то ця повість порушувала деякі цїкаві й нові тодї питання (новий рух між Жидами, вірна характеристика ріжних верств у нашому суспільстві, тощо), і дарма, що зміст її фантастичний, що в нїй багато неприродних сцен — вона, мало відбігаючи від подібних творів із того часу, все-таки виявляє деяку лїтературну вартість.

 

    телеві нїмецької мови Рішці), одне оповідання з селянського життя (для вчителя укр. мови Охримовича), в сьомій і восьмій клясї почав писати гексаметром історичну поему п. з. »Пани Туркули«, зміст якої трохи скидаєть ся на »3ахара Беркута«, а в восьмій написав драму »Два князї на один престіл«, яку в перерібцї М. Вагилевича виставили на сценї аматори-ученики (гл. Передмову до »Петріїв і Довбушуків», стор. 5, 6).