Та що я буду нудити вас довгим оповіданєм! Офіцер мій був дуже добрий чоловік. За того півтора року, що ми жили разом, я не чула від нього злого слова. Після тяжкої школи, яку я пройшла у вуйка, він був для мене як сонїчне сьвітло й тепло. Приголубив мене, звільнив від тяжкої працї, дав віддихнути свобіднїйше, говорив зо мною як з рівною, любив мене як сестру. За кілька недїль я віджила, прийшла до себе. Вийду бувало на місто — люди на мене оглядають ся, а нераз чую, що й шепчуть паничі: „Що за гарна панночка!“ Офіцер посправляв менї убранє, і видно, що любив мене, бо вишукував тисячні нагоди, щоб зробити менї приємність; приносив дарунки, книжки, цвіти.
Одно тілько стало ся не так, як я думала; ми не жили разом. Йому велено з причин службових жити в касарнї, — ну, а я не
