Цю сторінку схвалено
— 181 —
ситить ся і напєть ся, то яке йому дїло до тих котлєтів чи клюсок? Заплатив і йде собі геть.
Каміля. (Хапає його за руки і силкує ся заглянути йому в очи.)
Господи, який ти розумний! І де ви такі розумні паничі берете ся! Котлєтка, чарка горілки — і дївчина, се зовсїм усе одно. Ся смакує так, та так, а онта он як. Посмакував, а до решти йому байдуже. А може та жива котлєтка має серце? Може в тій чарцї — жива кров? Може у неї є якесь чутє, якісь бажаня, якісь… ха, ха, ха!… якісь ідеали ?…
Юлїян. (Злегка вириває свої руки з її рук, байдужно.)
Па, кіцю! (Цїлує її в уста.) До побаченя. Ти зачинаєш уже зовсїм пусте балакати. Я не маю часу слухати твоїх витребеньків.
Каміля. (Обхоплює його руками за шию.)
Юлечку! Любий мій! Не йди ще! Хибаж ти не бачиш, як я тебе люблю? Дуже, дуже люблю! Хиба не бачиш, що я без тебе жити не можу?
Юлїян.
Ха, ха, ха!
Каміля.
Не сьмій ся, соколе мій! Хиба се сьмішно?
