Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/192

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 184 —
Каміля.

Сьвятої Аґати.

Юлїян.

Ну, тай що з того?

Каміля. (Тягне його за руку до калєндаря.)

Ади!

Юлїян.

Червоно підкреслене. Ну, тай що з того?

Каміля.

А знаєш чому?

Юлїян.

Можуть бути сотнї причин.

Каміля.

Одна! одна! Се роковини смерти моєї матери. Сьогоднї рік, як раз рік! (Кидає ся йому на груди і ридає). Юлечку! Серце моє! Я не переживу сьогоднїшнього дня!

Юлїян. (Відсторонює її.)

Ну, справдї, з тобою сьогодня щось не теє… Кожда дрібниця дразнить тебе. Найлїпше я піду собі, а ти заспокій ся.

Каміля. (З трівогою держить його за руку.)

Нї, нї, нї! Не покидай мене! Тепер у тій хвилинї не покидай!