Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/51

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


V.

Сонце пражило немилосерно. На південно-західнім краю небозводу висїла чорна як бовдур хмара так низько, що здавало ся, немов лїве крило її зачеплене було на золоченім вістрю на вершку ратушевої вежі, мов величезна пошарпана хоругов. У повітрі пахло вохкістю. По вулицях повзли бочки з водою скроплюючи куряву і торохкотїли фіякри. Обернені до сонця вікна камениць позаслонювані були рулєтами. На бальконах недвижно стояли олєандри в деревляних шапликах. Нечисленні прохожі лїниво снували по тротоарах, тілько на невеличкім сквері в тїни дерев, довкола плюскотячого водограя бавила ся купа дїтий під оком няньок.

Було три чверти на другу. Целя в лїтнїм бронзовім пальто і в білім соломянім капелюсї з широкими крисами і червоно-жовтою кокардою на наголовачі спішила на почту. Хоч була спека, вона по привичцї йшла прудко. Якесь