Став я на супір, хто з нас краще грає та краще співає.
Та не подавсь я на те, переміг [мої гордощі] сором,
Щоб я, молодший, не смів проти старшого в рівню ставати,
Врешті сам Хейрон сього зажадав і мене своїм співом
Змусив також перед ним попишатися співом і грою.
Перший [у руки свої] взяв кентавр прехорошу кіфару,
Що її в той час Ахілл ще держав і віддав йому в руки.
Той заспівав про борню непохитно відважних кентаврів,
Що їх лапіти раз в раз у свойому завзятті вбивали,
Дуже сердиті були на них за їх підмогу Гераклу,
Що у Фолої побив їх за те, що вино йому вкрали.
А після нього вже я, голосистую взявши кіфару,
З уст медоточні слова став пускать мелодійно та стрійно.
Перш усього я почав спів сумний про Хаос безпросвітний,
Як розділилось живло й як повстало високеє небо
Й наділ широкий землі та глибока морськая безодня.
Потім про найстаршого самовладця й мисливця Ерота,
Як він породив усе й порозділяв одно від одного,
І про пагубного Крона та як громолюбцю Зевесу
[В руки] дісталася власть над блаженними всіми богами.
Грав про молодших я теж богів силу та різкі незгоди,
Грав про Брімона, про Бакха й гігантів жорстокії вчинки,
Про малоумних людей племена незліченні та роди.
Все оспівав я, і йшов голос мій у яскиню тісную,
І підносили його пресолодкії звуки кіфари.
Двигнулись острі верхи та лісисті й тінисті долини
Пелію, поміж дуби височезні дійшов також голос.
І вириваючися враз з корінням, вони до подвір’я
Сунули, скелі ж собі з верха в верх його передавали.
Звірі, почувши мій спів, хоч і як полохливі, стояли
Перед яскинею, ждучи чогось, а пташня окружила
Хейронові всі стайні, тріпотала крильми й розпускала
Пір'я на вітер, свої забуваючи гнізда [й потомство].
Бачачи сеє, кентавр одурів і рукою об руку
Сильно плескав, о поміст бив копитами своїми грімко.
Та Тіфіс від корабля надійшов і гукаючи кликав
Швидко в дорогу мінійців; тоді теж співать перестав я.
Ті повставали мерщій, і надів кождий з нас свою зброю.
А їздець [славний] Пелей у обійми узяв свого сина,
В голову поцілував та в обі яснозорії очі
