Сторінка:Іван Франко. Орфей (1915).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Мовби прорвали нутро [невимовно] сумної безодні,
[Ось і летять] Тісіфона, й Алекто, й страшлива Мегера,
Із сухих сосен своїх витрясаючи блиски кроваві.
Зараз костер запалав, затріщав і огонь пажерливий,
А полум'я, горючи, випускало безмірну міць диму,
Зараз Із Аду [глибин] через той огонь повиринали
Престрашні, ненависні будительки тривоги жорстокі —
Перша в залізному тілі, яку звуть «пекельна Пандора»;
З нею та, що вид змінять може, а з вигляду триголова,
Потвір страшний, що й сказать не подоба, і Тартару виплід
На ім'я Геката,— в її з плеча лівого голова кінська
Гривою, знай, потряса, а на правім плечі пес шалений;
Посередині ж її голова [превеликого] бика,
А у обох же руках страшний меч обосічний держала.

Довколо мого костра вони бігали в сей бік і в той бік,
Враз і Пандора, й Геката, й усі три [страшні] евменіди.
Статуя тут Артеміди нараз з рук пустила на землю
Гілку соснову й, [немов зі страху], звела очі до неба,
Перелякалися пси-сторожі, і потріскали гарні
Замки у брамах широких, і нам стало видно до гаю.
Тут перший переступив я поріг, а за мною царівна,
Аета доня, Медея, та син Айзона, [Язон] преславний,
Потім оба Тіндаренкн нараз, а за ними слідом Мопс.
А як зблизилися ми до величного [дерева] бука,
Де був Зевеса гостинного плац, і жертовник, і лавка,
Змій звернув голову к нам, і заблискав грізними очима,
І засичав що мав сил; затремтіло безмірне повітря,
Й шум пішов по деревах, [мов тривога], на сей і на той бік,
Аж до коріння дерев, і завило щось в темному гаю.

Жах перейняв і мене та товаришів, тільки Медея
Духу безстрашного там заховала у грудях сама лиш:
Зараз же рвать почала корінці зіль отруйних, руками.
Я тоді також торкнув божественнії струни кіфари,
З крайньої струни добув я тонкі проникливії звуки,
Голосом тихим почав співать також своїми устами.
Кликав я сон, всіх богів утішителя й роду людського,
Щоб, надійшовши, втишив і змія велетенського лютість,
Зараз почуло мене [божество], й, на той край китаїдський
Злинувши, всі племена людські, що увесь день при роботі,
Подихи вітру сердитого й хвилі бурхливого моря,
Журкіт джерел водяних, шум річних бродів та водопадів,

69