в нього горячка, в якій йому часом причуває ся всяка всячина, і просив, щоб на пару день увільнено його від служби, поки не поздоровшає. Тюремний лїкарь справдї потвердив ненормальний стан Спориша, велїв йому держати діету і часто заживати хінїну, а директор дав йому відпустку на три днї, бо по думцї лїкаря слабість зовсїм не була грізна і в короткім часї повинна була минути ся.
З зацїпленими зубами і з темною злобою в душі вийшов ключник із тюремного будинка і зімнявши в долонї лїкареву рецепту кинув її до рова.
— Дурень! — пробуркотїв він. — Мацає пульс, прислухає ся до грудий і плечий, і думає, що пізнав хоробу. А що дїє ся в душі чоловіка, про се анї не питає!
По трьох днях Спориш вернув до служби — на вид успокоєний, але на самім дїлї лиш ослаблений та вичерпаний ненастанною трівогою, ненастанним неспокоєм, невідступними привидами. Освоїв ся з ними, чув, що вже нїщо не вирве його з рук Панталахи і піддав ся своїй долї. Знав на певне, що найблизшої ночи знов почує з тюремної келїї той проразливий скрегіт, а про те щось тягло його до тої келїї, бажав як найшвидше почути те, що недавно проймало його такою трівогою; був як той стратенець, що зі смертельною трівогою та при тім і з нетерплячкою дожидає відчитаня засуду.
