чоловікови дорога судила ся. Чи від долї, чи від злих людий — хто то знає? Досить, що таке житє! От уже отсе двацятий рік у криміналї сиджу, а ви гадаєте, що то пальцем перекивати? А скоро на сьвіт, я знов буду мусїв до свого — по чужих коморах шарити. Так таки мушу, бо щож буду робити, з чого жити? Ремесла нїякого не вмію, нї поля, нї ролї не маю, до роботи нїхто мене не прийме, тілько одно й лишаєсь, що бухацька[1] кумпанїя. А се також бистрий кінь — день поїдеш, а за хвилю впадеш, тай знов сюди. Тай ще то тут, то не найгірше. Приходило ся нераз і солоно й терпко, а особливо як чоловік хлопам у руки попаде ся. Тодї вже проси не проси, плач не плач, нїчого не поможе.
От я раз так у однім селї — вже в котрім і де, на що вам то знати? — досить, опорядив там одного богача. Роботи було доста. Комора, бачите, як струк повна всякого добра. Ми й не надїяли ся на таке, прийшли голїруч. Один з того таки села вказував нам дорогу. Три нас було до того інтересу: забрали ми, що могли, що лекше винести, подїлили ся тай у ноги! Ба, кинули ся хлопи, наскочили на слїд — уже як там і куди, то вам також нї на що не здасть ся знати — досить, за мною! Три милї від того села вхопили мене.
- ↑ Злодїйська.
