— А, пан меценас![1] Ґратулюю, ґратулюю![2] Може тїшити ся наше місто, що дістало такого блискучого оборонця. О, такої оборони наш трибунал[3] давно не чув!
Се було на вулицї, перед будинком карного суду в однім із більших провінціональних міст. Власне вибила перша, карна розправа скінчила ся, і з суду виходили купами свідки — селяни, Жиди, якісь ремесники, полїційні стражники. Адвокат др. Євген Рафалович вийшов також, вирвавши ся зпоміж своїх клїєнтів, цїлої купи селян, що були оскаржені за аґрарний бунт і тепер, дякуючи його блискучій і вмілій оборонї не тільки були увільнені трибуналом, але надто мали надїю в дорозї цивільного процесу виграти те фатальне пасовисько, зза котрого знялась була буча. Вони зі слїзьми в очах дякували д-рові Рафаловичеві, та сей збув їх коротко, навчив, що мають робити далї й вийшов із темнуватого судового коридора, де, що правда, було
