— Прошу високого трибуналу, я не буду присягати.
— Мусиш, лайдаку! — озвірив ся на нього суддя.
— Я не можу. Я не знаю сеї справи докладно. Я нїчого не бачив. Я бачив, але не все. Я… я… Я Лейбин свояк. Я зрікаю ся свідоцтва.
— Прошу записати заяву свідка до протоколу, — спокійно мовив Євген.
Гершка пустили. Він сїв на боцї й почав хусткою обтирати піт із чола; був увесь мокрий, мов із лазнї вихопив ся. Все тїло на ньому дрожало.
Другий Жид таки мусїв присягати, але був так змішаний, що з його зізнань нїхто не міг бути мудрий. Про крадїж він чув від Лейби, бійку бачив — се було в Ільковій хатї, але чого він там зайшов, і як прийшло до бійки, сього він не міг собі пригадати. Покликано хлопів. Ті присягали байдужно, але з їх зізнань стверджено зовсїм не те, чого хотїло ся Лейбі. Виходило, що про крадїж кукурудзи Лейба почав говорити аж того дня, коли зчинила ся пригода, що того дня мали бути вибори до ради громадської, що Лейба перед тим радив ся з деким із громадян, як би не допустити Ілька до ради, й ухвалено кинути на Ілька підозріннє за крадїж, наробити йому сорому ревізією в його хатї й так знеславити його у громадї. Лейба казав вітові йти на ревізію, але віт не хотїв, то Лейба пішов сам, і так зчинила ся бійка.
— Чи в вас Лейба така велика влада в селї, що може розказувати вітові? — запитав Євген.
— О, так, у нас що Лейба скаже в селї, то мусить бути.
