лазити по судах, допитуючи ся, що зробив »пан адукат Шнадельський« з їх справами, і тут довідали ся, що нїякого адуката Шнадельського в судї не знають, і що, коли вони панові Шнадельському подавали які гроші за веденнє своїх справ, то це пропащі гроші, і треба їм домагатися від нього їх звороту або позивати його до суду.
І, справдї, на Шнадельського посипали ся »баґательки«[1] від оциганених ним селян, але він сміяв ся з них. »Тікай голий, бо тебе обідру!« — се був зміст тої фільософії, якої він держав ся в таких справах. Але дїло почало, де далї, робити ся ще неприємнїйшим. Особливо ті селяни, що подавали йому значнїйші суми грошей на увільненнє своїх синів від великої бранки й потім за се потерпіли судове слїдство, почали присїкувати ся до нього. Се були переважно люде маючі, впливові по селах; вони тепер були певні, що Шнадельський мав їх за дурнїв, і що їх гроші пропали. До суду жалувати ся вони не йшли, але з ріжних сїл почали до Шнадельського доходити погрози, щоб не важив ся показувати ока в тім і тім селї. Шнадельський іще сміяв ся, поки в однім селї його не спіткала немила пригода. Він сидїв у коршмї за столом і власне велїв, своїм звичаєм, дати другу кварту горілки для купи селян, що, обступивши його, пили, гомонїли і слухали його балакання. Шнадельський говорив про »хлопську кістку«, про конечність не вірити нїкому крім цїсаря, про здирства панів і адвокатів, коли нараз до нього на-
- ↑ Дрібничкова правна справа
