ні, то трівожні крики, стук кроків, виттє псів і голоснїйше над усе — сухе та часте торохтїннє праників по балїї.
— Лапай! Тримай! — гомонїли голоси з усїх боків ринку. Та Баран раптом змінив свій плян і скрутив з ринку в одну з тих тїсних бокових вуличок, які густо мотали ся поміж брудні та без пляну будовані жидівські каменицї. Крики на ринку, мабуть, перелякали й його, бо він, сам не знаючи чого й по що, пустив ся бігти, не перестаючи проте тарабанити. Лиш часом, коли духу в нього не ставало, а руки млїли, він зупиняв ся десь у темнім кутї, спочивав на кілька хвилин, і потім біг далї.
— Тут він! Тут він! Ось тут було чути! Нї, он там на розї! Нї, тут десь! — лунали за ним голоси погонї, й цїла купа сторожів, жидів, панів, полїціянтів увалила ся в тїсний завулок, стукаючи, кричачи, спотикаючись, кленучи, а тілько від-часу-до-часу видаючи дружні окрики:
— Лапай! Тримай!
Баран, увесь тремтячи, скочив за якийсь паркан і сховав ся за невеличким прибудівком. Уся купа бігцем, мов стадо волів, провалила поуз нього. Коли вже були досить далеко, Баран вискочив зі своєї криївки, й пустив ся бігти иньшою вуличкою в иньшім напрямі і, пробігши зо сто кроків, раптом задріботїв на своїм тарабанї, аж у вухах залящало.
— Лапай! Тримай! Онде він! А що, не казав я! — чути було здалека крики погонї, і за
