Їм лише того треба, щоб усе перевести тихо, а ми перебиймо їм дорогу.
— Буде содома в повітї. Підуть переслїдування, гонення, пакости, — задумчиво мовив о. Семенович.
— А вже ж! Де дрова рубають, там тріски летять.
— Се правда. Тільки я не хочу бути тріскою, — мовив о. Семенович.
— Анї я, — додав о. Зварич.
— А я вважав би собі гріхом покинути сю справу тепер, — мовив рішучо Євген, устаючи з крісла. — Коли ви покидаєте її, то я мушу її взяти сам на себе.
— Се буде найлїпше! — радісно мовили оба пан-отцї. — Ми що можемо, будемо вам допомагати, — але афішувати ся нам — се призна́єте самі — як священикам — і при тім залежним — не можна.
Євген закусив зуби, щоб не сказати якого прикрого слова. Він чув, що відтепер йому прийдеть ся робити багато таких прикрих досвідів у практичній полїтиці, і що вмілість — закусити зуби в відповідній хвилї, се в тій полїтицї одна з головних запорук успіху.
В тяжкім душевнім настрою вернув Євген до своєї канцелярії, випровадивши обох пан-отцїв. Ось вони, провідники й батьки народу, інтелїґенти і просвітителї! Євген знав їх обох добре, знав їх щирість і прихильність до народньої справи, та з другого боку розумів також їх прикре положеннє. Полїтика, то не балаканнє на празниках та собор-
