Коли вона вернеть ся сьогоднї, то куди ж він поведе її? До своєї комірки? Ну, се хиба сміх людям казати! І він що-духу побіг до міста, й, відходячи, ще раз обернув ся в напрямі Клекоту й мовив:
— Я зараз, Зосуню, я зараз вернусь! Не бій ся, я буду на час. Мушу піти вперед прилагодити хату. Адже я без тебе, голубко, не панував. Мене покинули всї, я зробив ся жидівським слугою, сторожем, і живу в такій кучцї[1], в такім барлозї, що ти й песика свойого боялась би заперти там на ніч. Так, моє серденько, перебідували ми обоє той час. Ну, але тепер усьому кінець. Ти вернеш ся, я заслужив великі гроші, найму в Ваґмана гарне помешканнє з трьох покоїв і кухнї — на першім поверсї, а якже! Накуплю гарних меблїв, диванів, дзеркал — усе для моєї бідної Зосеньки, щоб вона знала, як я люблю її.
І в веселім настрою, балакаючи ось так і перебираючи подрібно всї меблї, все владження будущого помешкання, він ішов до міста, щасливий як нїколи, не звертаючи уваги нї на що й нї на кого.
Було вже геть із полудня, коли він дійшов до ринку. Чалапкаючи у глибокому, мягкому снїгу він утомив ся, був увесь мокрий від поту і почув сильний голод. Якось не думаючи про се, вступив до знайомого шинку. Шинкар, якому він часто робив ріжні прислуги: носив воду, рубав дрова, двигав бочки або направляв ріжну посуду, поздоровив його приязно і, не чекаючи замовлення, поставив перед ним добрий келїшок горілки й булку.
- ↑ Хлївець на свинї
