Євген думав було перечити ся, але пан маршалок не дав йому прийти до слова.
— Але, але, пане меценас, — мовив він, беручи його за плече й відводячи до вікна. — Жарт набік! Але коли в мене буде яка така справа — знаєте, я шаную всякі переконання, навіть і хлопоманські, — отже коли в мене буде яка така справа, що не буде нарушувати ваших хлопоманських поглядів, то можна з нею зголосити ся до вас?
— Прошу, — мовив, кланяючись, Рафалович.
— Приймете мене в число своїх клїєнтів?
— Сам пан маршалок сказали перед хвилею, що адвокат і лїкар не вибирають собі клїєнтів. Правда, не все й не всюди се справджуєть ся, бо я справи проти хлопів нїякої не прийму, але у всяких иньших справах радо служу.
Пан маршалок ще раз гаряче стиснув його руку, а потім обернув ся до господаря дому й почав із ним розмову про якісь повітові справи.
Рафалович пробував іще пару хвиль розмовляти з паннами, а потім устав, попрощав ся й вийшов.
Стальський якось довго не показував ся до нього, допомігши йому розташувати ся в новім помешканню. Др. Рафалович не дуже банував[1] за ним. То ось раз, виходячи досить пізно зі суду, він здибав Стальського на вулицї. Сей іще перед
- ↑ Тужив, жалкував
