Сторінка:Іван Франко. Роберт Бернс (1896).djvu/1

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Роберт Бернс


В чиїх очах є сльози співчуття,
Зблизись, схились і прочитай се гладко:
Хто тут лежить, був за життя
Найліпший муж, друг вірний, щирий батько.

На людське горе серце мав м'якеє,
Проти насилля й кривд незламний гірш скали;
Любив людей, та зло ненавидів душею,
І хиби всі його із чесноти плили.

*

Ледве часом збересь з трудом
У мене грошенят крихітка —
Одна нежданая біда,
І все пішло до дідька.

З недбальства, з добродушності
Всі гроші розлетяться;
Та я присяг: чи сяк, чи так,
Нічим не турбуваться.

*

О ти, що в небі там живеш
І по своїй вподобі
Одного в небо кличеш к собі,
А десятьох у пекло шлеш —
Лиш на хвалу собі, а не за те,
Що тут робили добре або зле!