очам не вірив. Але коли зупинився й уважніше приглянувся, то побачив, що справді з-поміж щербатих зубців скали, немов із самого осередка її стовбура, добувався дим. Чи це може бути? Жандарм не був боязливий, а прецінь дрож пробігла у нього за плечима, бо ніяким способом не міг збагнути, що би це могло бути. Нарешті покинув міркувати.
— Певно, десь рубачі вогонь кладуть. А може які злодії? Бо що би тут рубачі робили? Піду, переконаюся.
І він з трудом зачав спинатися по ховзких облазах, аж туди, де повище них мов велетень стирчала висока кам'яна стіна. Зразу не міг нічого доглянути. Вже змрік западав; тінь від скали власне найгустішим мороком ослонювала те місце, відки добувався дим. Жандарм надармо натужував зір і слух — годі було добачити або почути щонебудь крім скаженого клекоту прибуваючої ріки під скалою та осіннього, протяжного стогону лісу.
— Гей, хто там? Озивайтеся! — крикнув жандарм, але тільки голос його понуро задуднів між скалами, а напротивна гора відкликнула кінчик його оклику „айтеся!“ Тоді жандарм почав дряпатися ще далі. На невеличкій площині між камінням видно було поломане сухе галуззя, якісь свіжі ще кості, а навіть кусники напівпрогнилих шмат. — Ну, прецінь слід чоловіка! — подумав жандарм. А приглянувшися ближче, він побачив ледве замітну стежечку, що гадюкою висувалася з-поміж каміння, повзла просто півперек площини й губилася в тіні, під стрімкою стіною, власне там, відки добувався дим. І тільки наблизившися на які два кроки, жандарм побачив про-
