Я, бувши тоді під впливом Золя, звернув розмову на потребу — змалювати нашу суспільність у різних її верствах, та вказував заразом на трудність такого діла. Барвінський виявив мені, що й у нього укладається плян цілої серії оповідань, яким віи хотів надати спільний титул „Галицькі образки“. Він брався змалювати те життя, яке, мовляв, він найліпше знає, життя української інтелігенції, а головно духовенства. При тім він не міг погодитися з таким способом писання, який проявивсь у мене, особливо в „Лесишиній челяді“.
— Ну, що воно таке! — говорив він. — Могла б була вийти гарна ідилія, якби не той нещасний натуралізм, що псує ідилічне вражіння. До якої категорії творів, зачислити це?
Я відповів, що про всякі категорії мені байдуже, а пишучи оповіданнячко, я попросту хотів змалювати контраст між красою природи й мізерією людського життя.
— Це не в дусі нашої поезії, особливо народньої, де природа звичайио сумує й веселиться згідно зі смутком або радощами чоловіка.
Я доказував, що така ніби гармонія, це один із способів збудити настрій, але народній поезії не чужий і другий спосіб — контрасту. Барвінський не розумів поетичного твору, якого головна мета — збудити такий чи інший настрій; він стояв за тим, що треба писати заокруглені оповідання, новелі або романи, а не ескізи. Я заявляв, що не чую в собі сили ані не маю настільки обсервації, щоб збудувати заокруглене оповідання й дати в ньому повний малюнок чи то цілої суспільности, чи навіть одної якої верстви. І ще на однім пункті ми не могли зійтися з В. Барвіиським: він жадав, щоб повість побуджувала таким чи іншим способом патріотичні чуття; я стояв на тім, що поперед усього треба малювати відносини, людей, поодинокі їх учинки з поглядом на їх окруження і на ті спеціяльні особисті та громадські імпульси, що побуджають їх до такого, а не іншого ділання. Я вказував на те, що за-для різного виховання, традиції, окруження й логіка, розумування і причиновість у поступуванню різних людей у різних суспільних верствах бувають різні, і що малювати ті спеціяльні логіки та психології для мене дуже принадна річ.
— Ну, але то мало людського життя, щоб на стільки вжитися та вдуматися в дух різних людей із різних верств, щоб можна було змалювати їх у повістях — сказав Барвінський.
