холодним оком анатома і віддавна привик судити всіх і вся тільки з погляду свого улюбленого «я». Ворог дотепу і жартів, один тільки зворот виголошував з певним відтінком юмору, а був то жидівський зворот «wuѕ toјgt mir dus» (на що мені це придасться)? Був це його оклик, невідступна мірка, яку прикладав до кожної нової речі щоб оцінити її вартість. Одним словом, був це чоловік наскрізь «позитивний» і реальний. Хоч мав напевно не більше тридцяти літ, то проте здавалося, що в нього не було ніколи тої «шумної» молодости, що він ніколи не віддавався ніяким ілюзіям, не знав, що то запал і ентузіязм, що ціле його життя було рівною, простою лінією, без збочень, скоків і закрутів, без надмірних напружень, але і без слабостей і знесилля. Як у добрій машині, так і в нього все, здавалося, було обраховане, зважене і згори зведене до певної рівноваги.
Перша його стріча з Целіною була дуже холодна і шаблонова. Старий пан Темницький запрезентував їй свого сина, той їй уклонився, Целя відклонилася, пан доктор буркнув «Дуже мені приємно» і зараз відвернувся, кінчаючи своє перерване оповідання про якийсь клінічний випадок. Але по хвилі, коли побачив, що Целя пильно придивлялася йому, сказав
