А то все зовсім одна і та сама праця: і криноліни, і пуфи, і тюрнюри, і еманципація! Все має тільки одну мету: здобувати серця мужчин, полювати на мужів, уловляти вселенную з вусами!
— Але прецінь таточко не заперечить, — заговорила звільна Целя, якій це балакання відбирало всякий апетит, але пан Темницький не дав їй скінчити.
— Заперечу, дитя моє, всему заперечу, бо знаю, яке то в світі по людях ходить. Нехай тільки паннунця вислухає слів старого! Старий на вітер не говорить.
— Але ж татку, — озвався доктор знуджений також цим балаканням, — що це татко обібрав собі за тему до розмови!
(Нібито татко колибудь говорив про інші теми!)
— Тема, мій сину, така добра, як і всяка інша. Бо то бачиш, які сьогодні часи пішли? Часи вистав, плякатів, реклями. Хто має який товар, яку особливість, яку цінну річ, зараз її на показ дає, в газетах інсерує[1], по вулицях афішує, на всі чотири роги світу витрублює і вибубнює. Що, хіба неправда?
Доктор і Целя слухали тої інтродукції мовчки, не знаючи, до чого вона йде.
— А видите, що старий не бреше! — сказав, усміхаючися «таточко». — Тож бо то й є, що не завадить часом послухати старого. Ну, а тепер прошу собі представити таку панночку, яку доля скрив-
- ↑ Інсерує — оголошує.
