слідуючі, поки не пожре всеї душі, всеї істоти людської — цілий той омут щез з-перед очей Целі. В каламутних його хвилях вона бачила тільки одне — нещасну жертву, з серцем прободеним сімома мечами, бачила велику любов і ще більше терпіння, за яке прощаються і найтяжчі провини.
І ясно стали перед її очима всі моменти останнього акту страшної драми. Все повинно було відбутися тихо-тихо, щоб ніхто, а особливо улюблена мати, ні про що не знала. Під погрозою страхів напівфантастичних, роздутих уявою до велитенських розмірів нещаслива дівчина випила приписану порцію відвару. Може бути, що сільська лікарка дала їй кілька порцій і казала пити в значніших відступах часу. Але коли в організмі почула перші наслідки відвару, коли перед її очима живо стала ціла велич, ціла люта неприродність сповненого злочину, коли подумала, що всі її надії на материнську розкіш в тій хвилі погибли безповоротно, а з ними разом погиб на віки й супокій її сумління і всяка можність правдивої радости і щасливого життя — тоді нараз захмарився весь горизонт її ума, обхопила її бездонна пітьма й розпука, і в її припливі нещасна одним духом випила весь відвар, воліючи відразу скінчити все.
— Страшно! Страшно подумати! — шептала Целя спеченими устами. В голові їй мішалося. Чула якийсь нестерпний тягар на серці, що давив і душив її. Аж сльози, які по хвилі полилися рясно, принесли їй полекшу. На щастя була це
