один із тих пливучих величезних предметів, попхнутий якимбудь випадковим штовшком, зачепить, зімне, зломить і з корінням вирве слабу, хитку тростину?…
— Добрий вечір, пані! — почувся в тій хвилі при дверях бюра знайомий голос. Целя стрепенулась і відскочила від вікна. Край дерев'яної решітки насупроти її бюрка, стояв доктор Темницький, похиливши свою могучу постать, щоб показати своє лице крізь решітку.
— А, добрий вечір, пану! — відповіла Целя.
— Маю тут до пані два невеличкі справунки, — сказав доктор, злегка кивнувши головою. — Поперед усього я хотів би надати оцей лист яко рекомендований. Адже це до пані?…
І не чекаючи на відповідь віткнув Целі лист у руку, хоч знав, що рекомендовання листів не до неї належить.
— Ні, прошу пана, — відповіла Целя, — це до пані Грозицької. — І віднесла його сама до сусідки. Ще по дорозі, проходячи поуз лямпи, зиркнула на адрес і прочитала «Amalie Schmidt, Wien, Ottakring, Haus Nr. 17, I Stock, 10 Thür», це прецінь була річ зовсім натуральна.
По хвилі лист був вписаний, Целя вручила докторові рецепіс[1] і взяла від нього 15 крейцарів порто.
— Красненько пані дякую! — сказав доктор, ховаючи рецепіс.
— А який же другий ваш справунок? — запитала Целя, думаючи, що доктор забув і забирається відходити.
- ↑ Рецепіс — розписка.
