— Ну, — відповів доктор з солодким усміхом, — але крім шпиталю є ще й домашнє лічення.
— Для тих, кого на це стане!
— А якби так, напримір, ви, пані, знайшли засоби на таке домашнє лічення.
— Я? Де ж мені їх знайти? Хіба виграю сто тисяч на льотерії.
— Ну, це трудненько. Але коли б так, візьмімо, засоби знайшлися, чи прийняли б ви їх, пані, чи може відкинули б їх з якої фальшивої амбіції.
— З фальшивої амбіції? Цієї в мене чейже нема! Залежало би це від засобів і від джерела, з якого походять.
— Джерело, як Бог приказав, а засоби, візьмімо так, скромні, але для домашнього лічення вповні відповідні.
— Признаюся пану, — сказала Целя, зупиняючися в сінях перед дверима помешкання, — що зовсім не розумію, про яке лічення і про які засоби це ви говорите.
— Може воно й так, — з якоюсь двозначною міною сказав доктор. — Можемо про це поговорити іншим разом. Ви, пані, прецінь прийдете до нас на вечерю?
— Або я знаю?
— Прийдіть! — сказав доктор сердечно, — батька нема дома, а мені зовсім їсти не хочеться самому. Та й так… поговоримо, коли вас це не буде нудити.
— Ну, то до побачення! — сказала, Целя, і, подавши йому руку, пішла до своєї світлички.
При вечері помимо докторського запевнення був присутній старий Темницький.
