— Добре, о що заклад?
— О… о… знаєте, пані, як виграю, то тоді скажу свою ціну, а як програю, то ви подиктуєте.
— Могло б вас багато коштувати те, що я подиктую.
— Все одно. Але я також буду вимагати не абиякої речі.
— Я спокійна, пристаю. Ну, говоріть, про що я думала.
— Про одного панича, що зветься Семіон Стоколоса.
Доктор сказав ті слова звільна, з притиском, вперши прошибаючий погляд у Целіне лице. Вона стояла насупроти нього. Слова доктора, бачилось, не зробили на неї ніякого вражіння.
— Я знала, що ви в той бік стрілите, хоч і не надіялася таких слів. Ви програли, пане доктор. Я думала про долю жінок у публічній службі.
— Слово чести?
— Слово чести!
— Прошу диктувати своє вигране.
— Мусить пан доктор як на сповіді визнати мені три правди, — напівгумористично, а на пів з якимось нервовим неспокоєм сказала Целя. — Поперед усього, відки пан доктор знає Семіона Стоколосу і на якій підставі судить, що я могла думати про нього?
— О, на це питання дуже легка відповідь. Пана Стоколосу знаю ще з гімназії. Власне сьогодні, коли ви, пані, вийшли до служби, я побачив його крізь вікно, як ішов улицею. Випадково побачив його і мій тато і показав мені на нього, як на
