— Хіба ж я досі не говорив щиро? — з міною ображеної невинности сказав доктор.
— До речі, пане доктор, до речі! Чого вам треба від мене?
Доктор поблід на це питання. Хвилю вагувався.
— Що ж, пані, це було би моїм найгарячішим бажанням, найвищим ідеалом, але тут заходять деякі перешкоди, котрі треба би вперед усунути. Не думайте, що такою перешкодою я вважаю вашу бідність, про це мені байдуже! Правда, на початок практики, на устроєння здалось би дещо фондів, ну, але в тім уже моя голова, не вам цим журитися. Важнішою перешкодою єсть…
Доктор на хвилю зацукався.
— Що таке? — спитала Целя.
— Ваша поштова служба, ось що! — сказав доктор і відітхнув, мов би звалив якийсь важкий камінь із грудей.
Целя гляділа на нього з німим зачудуванням.
— Так, пані — свобідніше вже і навіть з якимось жаром говорив доктор. — Ані мій батько, ані я не пристанемо на те, щоб моя наречена з поштового бюра йшла під вінець. Жінка — це для мене щось таке святе, ніжне, недосягле, що я навіть у думці не можу без обурення бачити її там, на публічній виставі, на тім ринку, де безстидність і брутальна сила штовхаються в боротьбі за шматок хліба. Представляти собі вас, пані, серед тої юрби, це для мене таке болюче, таке понижаюче!…
