мельник привик до туркотання питля.
Нераз, коли дочки повиходять, а тільки я сама лишуся, кручуся по кухні або спрятую в покоях, він було стане і довго дивиться на мою роботу, пожалує мене:
— Бідна Ромцю, дитино моя золота! Чим я тобі відплачуся за твою щирість, за твою невсипущу працю?
Я мовчу, тільки очі на нього витріщу — дурну з себе вдаю, бо й що йому маю сказати?
А він підійде, поцілує мене в чоло, а в самого аж сльози на очах.
— Віджив я при тобі, дитино моя! — каже — І тілом і духом віджив. Давніша служниця обкрадала нас, годувала всякою поганню. Дочки сварилися з нею день-у-день, але ані одна й рукою не рушила, щоб зарадити злому. А при тобі й на них якийсь стид найшов, хоч щобудь часом роблять. Господи мій, і що з ними буде, на кого вони надіються?
Видно було, що дуже турбувався своїми дочками, але не мав відваги сказати їм в очі ані слова, боявся їх цокотання. Тільки передо мною душу свою розводив, бо знав, що я все прийму і паннам нічого не скажу.
— Бог тобі заплатить, дитино моя, — повторяв він по кожній такій мові. — Бог тобі заплатить за твоє добре серце, бо я, бідний, немічний чоловік, ніколи не зможу цього зробити!
Минав рік за роком. Я підростала і моє положення між незамужніми кузинками
