— Черепаха їде!
Локомотива — «Черепаха» ще спала. Спочиваючи на трьох парах масивних сталевих коліс вона бовваніла в ряді інших машин, потонувши долішньою половиною свойого тіла в густій пітьмі, що залягала простору шопу. Тільки горішня часть шопи легесенько розвиднювалася. Крізь грубе, ровковане, зеленковате скло, з якого був зроблений дах шопи, просочувалися перші хвилі літнього досвітка, ті слабенькі, синьо-рожеві, напівсонні ще усміхи природи. До шопи вони доходили в десятеро слабше, ледве замітно, сіро-зеленкуватими проблисками. В тих проблисках лійковатий грубий комин машини і її кремезний круглий хребет зарисовувалися серед темряви якимись фантастичними контурами.
— Черепаха їде! — крикнув голосно надкондуктор, проходячи поуз шопи, та так, щоби його почули робітники, що спали тут же побіч. І вони почули його. В комірці, що служила їм спальнею, зчи-
