— Князь, князь, — шепотіла юрба. Комісія почувши цей шепіт, зупинилася в своїм урядуванню, поки возик з князем не надкотився до самого столу. Ніна сидячи на ґанку дрогнула, побачивши батька таким нещасним та безпомічним. Вона поблідла, зірвалася з місця, але зараз же знов сіла, немов яка незрима рука взяла її за плечі і силою придавила до давнього місця.
Почалося урядування. Судовий екзекутор почав зпровола читати урядову формулу, а далі викрикувати імена вірителів, котрих претенсії були вписані на гіпотеці князівських дібр. Тільки один із них обізвався — барон.
При кожній дальшій назві барон викрикував: — Заспокоєний! — і складав на стіл комісії поквітування довжника з упевненням, що до князівської каси жадної претенсії більше не має.
Остаточно показалося, що остався тільки один віритель — барон, а його претенсії рівні були сумі всіх претенсій давнішніх вірителів. Сума виносила круглого пів мільйона.
Потім почалося читання довжезного витягу табулярного, де поданий був докладний опис дібр Довгорукого і оцінена їх вартість.
Хоч і як знищені і занедбані були ті добра, то все таки вартість їх була ще в троє більша від суми довгу.
— Іменем одинокого вірителя барона Шпіцкопфа подаю ясне-освіченому князеві Довгорукому руку до згоди, — сказав го-
