— Це дуже гарно. Ну, то, може би, ти пристав до спілки зо мною?
— Як до спілки?
— А так. Бачиш, я немічний, кашляю, вже навіть іноді кров'ю кашляю, тільки старій про це не говори нічого, щоб не гризлася. Значить, не мені вже вганятися по лісах та торгуватися з гоями. А ти молодий, здоров, до такого діла привик, значить…
Мендель закашлявся, сидячи в кріслі. Герман думав і ждав, що він скаже далі.
— Що це значить, реб Мендель? — запитав він, бачучи, що Мендель, відкашлявши, не кінчить свого речення.
— Значить, обіймай ти це діло.
— Ну, але яка ж тут спілка? Що ви будете робити?
— Я піду в землю гнити, — зі зворушенням мовив Мендель. Але мій контракт… я вложив у це діло свій капітал, хоч і невеличкий. У мене стара жінка, молода дочка, що буде з ними по моїй смерті? Розумієш тепер, яка моя спілка? Бери мою Рифку й веди ґешефт для себе й для неї.
Герман не відповів на це нічого. Він досі якось не мав нагоди придивитися Рифці. Він попросив Менделя дати йому пару день до намислу, а сам зайнявся далі ділом. Його тішив тепер зріст того діла, і, бачучи день-у-день, як поступала будова широкого комплексу касарень, стаєнь та магазинів за містом, мов окремий квартал, він радів, немов би це було його власне діло.
Та при тім не переставав роззиратися й за власним ґешефтом. Їздячи та ходячи по се-
