Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/113

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

на жида? Випадків вимордування орендарів із усіма їх родинами було багато, і про них тихо шептано по орендарських родинах. І мужики знали про них з усної газети, і з бутним усміхом пуджали[1] ними своїх жидів. Ні, Гершові це не було до смаку. Це небезпечний ґешефт, не такий, як носився перед його душею. Його тягло до землі, невичерпаної скарбниці багатства, але земля була немов глуха, не відкривала свойого нутра, і він не знав, де й як доступити до нього.

Пробуваючи в Дрогобичі, він ночував у Менделя, — ночував, бо ввесь день був зайнятий при будові та при фірманках. Мендель помалу видужував, але не було надії, щоб міг прийти до давнього здоров'я. Кашляв сильно, плював кров'ю, та й зламана нога почала знов пухнути, немов гнила в середині.

— Нічого з мене не буде! — говорив він не раз Гершові й уривав. Герш потішав його, що ще воно не так зле, але Мендель хитав головою й мовчав. Менделева жінка Хана була дуже балакуча й добродушна жидівка й старалася прогнати журу з душі свойого чоловіка, та це їй не вдавалося.

— Е, що ти мені говориш! — бурчав він не раз, махаючи рукою. — Я вмру й лишу вас без нічого. Адже все, що я мав, вложене в ту доставу. То певно, що Герш занявся нею щиро, і тепер не грозить нам ніщо, але нехай він знайде який інший інтерес і подякує мені за службу, то що буде? Та й без того я його довго не можу держати. Адже йому треба заплатити, а чим я заплачу?

 
  1. Пуджали — лякали.