Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

її при собі, дивитися на неї й почувати її присутність, що, певно, не пустила б її з чужим парубком кудись у непевну дорогу.

Отак минуло літо, минула осінь. Під зиму Менделева слабість погіршилася. Він стогнав, невилічена нога гнила й наповняла хату неприємним сопухом, кашель докучав йому щораз гірше. Герш перестав ночувати в них, і в Менделевій хаті зробилося зовсім сумно й понуро. Одного шабашу, по молитві в божниці, до Герша підійшов знаний у Дрогобичі „реб Мойше“, якому, зрештою, цей титул давали лише задля його великої, сивої бороди, а який попри своє крамарство грав серед дрогобицьких жидів почесну ролю шадхена, тобто громадського сватача.

— Ти, Герш! — сказав він з якоюсь гумористичною погрозою.

— Чого? — відкликнувся Герш.

— Що ти собі думаєш?

Герш видивився на нього і, нарешті здецидований[1], сказав:

— Нічого не думаю.

— То-то я й бачу, що нічого не думаєш. А це зле. Ніколи не вадить подумати.

— Про що ж мені думати?

— Як то про що? Скільки тобі літ?

— Двадцять п'ятий іде.

— З кляс[2] вийшов?

— Та вийшов.

— Від війська вільний?

— Не взяли, як бачите.

— Ще би не бачити! Нездара з тебе.

 
  1. Здецидований — рішившись.
  2. Виходити з кляс — значить ставати до військового побору.