що в своїх ямах натрапили на значніші воскові жили, а притім треба було дбати про скорий транспорт матеріялу й про тисячні дрібниці, які надавав сам хід роботи. Герман постарчав усьому, був скрізь, де насувалася якась трудність, і ще знаходив час лазити особисто по ямах та досліджувати при помочі спеціяліста-геолога, спровадженого зі Львова, де би можна надіятися багатших покладів воску. В тій ненастанній біганині, в тім напруженню всіх своїх духових і фізичних сил він почував те задоволення, що одне може заповнити життя живим змістом та дати йому змисл і мету.
Одного дня, коли „пан інженер“ уже виїхав був до Львова, Герман не видержав і вже сам, без його приводу, спустився в одну яму, на яку чомусь мав велику надію. Ця яма лежала на самім краю його парцелі й припирала безпосередньо до громадської толоки, якої округова влада чомусь не дозволила продавати нікому. Германові від самого початку „воскової гарячки“ видавалося, що тут, під цею голою толокою декуди зовсім лисою, а декуди в видолинках порослою тернами та песьою травою, тут, унизу, мусять лежати багаті скарби, які природа заздрісно ховає від людського ока. Він велів копати яму так близько своєї границі, як тільки дозволяв урядовий припис, і стратив на ту саму яму, доведену до 80 сажнів, уже кільканадцять тисяч, але досі зовсім безплідно. Та Герман не тратив надії й оце другий чи третій раз надів на себе ріпницьку блузу й велів спустити себе помалу вниз, по дорозі скрізь обмацуючи цямрини, чи де не загнулися під на-
