— Візьміть його, винесіть оттам на вулицю! — крикнув вкінці Леон, — а ні, то занесіть до дому та прикличте доктора!
— Живо, живо! — підганяв будівничий.
Заки два робітники взяли Бенедя за руки і ноги та понесли крізь натовп людей на вулицю, до будівничого з-заду підійшов мулярський майстер і діткнувся рукою його плеча. Будівничий зігнувся і обернувся напруго, мов за дотиком пекучої кропиви.
— А видите, пане будівничий, я добре казав…
— Що, що таке? Хто казав?
— Я казав, — шептав стиха, спокійно майстер, — не спускати камінь на дрюках, бо небезпечно.
— Е, дурень ти! От мудь[1], не що інше, а п'яний був, не відскочив, хто йому винен! — відповів офукливо будівничий і відвернувся. Майстер стис плечима і замовк. Але будівничий почув шпильку внутрі і трохи не пінився зі злости.
Між тим пора було кінчити закладини. Шкільники спровадили рабина на малу, досить вигідну драбинку, і він зліз по ній на дно рова, де на призначенім місці лежав фундаментовий камінь. На верхній площі каменя була видовбана чотирогранна, досить глибока ямка, а довкола неї червонілися свіжі плями крови, що бризнули з рани Бенедя. Рабин промуркотів ще якусь молитву, а опісля перший кинув невеличкий срібний гріш до видовбаної в камені ямки. За ним те саме шкільники, а опісля почали й інші гості злазити східцями і кидати хто більші, хто менші монети у підвалину.
- ↑ Мудь — хам.
