безроботиці. Але все таки до такої ступені опущення й пониження, про яке розказували ріпники, в місті ніякий ремісник не доходив. Ріпники розказували страшні події голодової смерти, самовбийства, грабунків. З їх оповідань Бенедьо побачив і те непривичне для нього діло, що в нужді одного робітника інші зовсім не туралися до нього, не підпомагали йому, а лишали на призволяще. Ріпники і про те розказували, як їх хорі товариші умирали опущені і розточені червами, як не раз аж по кількох днях найдено умершого без людської помочи, ріпника в якімнебудь відлюднім закамарку. Ті оповідання страшно вразили Бенедя. Він зріс і виховався в місті. Його батько був таким же мулярським помічником, як і він, — тож Бенедьо від маленьку вжився і вбувся в відвічні перекази міських ремісників, з їх хоч лихо уладженим цеховим порядком, з їх хоч слабеньким намаганням до взаїмної помочі, до тіснішого зв'язку всіх працюючих в однім ремеслі. Правда, за Бенедьових часів цехова встанова між дрогобицькими мулярями зовсім уже близька була оконечного впадку. Майстрі ще давніше розікрали були цехову касу, на котру складалися здавна порівно і майстрі й челядники, а котрою без ніякого нагляду ані обрахунку завідували майстрі самі. Не було за що удержувати „господи“, т.-є. гостинниці, в котрій в означені дні сходилася би цехова рада і де вписувався би кожний потребуючий роботи челядник, а також і майстер, де отже був би немов ринок для найму челядників. Майстрі перестали турбуватися цеховими ділами, а тільки удержували ще докладно чергу, коли котрий при врочистім обході мав нести стару цехову
