тільки хвилі — загаснення лямпи, — щоб гульнути з кутів на хату, придавити і прикрити собою все згори до низу. Бенедьо скоро тільки ліг, так в тій же хвилі під тиском тисячних сильних вражінь того дня заснув мертвецьким сном. Уже минула північ, загасла лямпа, пітьма залягла хатину, а Матій все ще сидів на припічку, з лицем, закритим долонями, без руху, без слова, без думки, чуючи в серці тільки страшний біль, велику пустоту і немов якусь свіжу ще рану, завдану тою думкою, що і в судах уже нема правди для бідного робітника. Аж геть над ранок сон переміг втомлене тіло, голова його схилилася додолу, руки опали безвладно і, лігши на голий припічок, Матій заснув на годиночку, поки не роздалося по всім Бориславі ранішнє калатання та дзвонення, скликаюче робучий люд до праці.
В понеділок рано виринало блискуче сонце з-поза рожевих хмарок, щоб через день знову палити та жарити нерозцвілу підгірську землю. В блискучій, легенькій бричці на ресорах, тягненій парою бистрих піганистих коней, їхав Леон Гаммершляґ з Дрогобича до Борислава. Веселий, рожевий був настрій його духа, блискучі надії виринали перед ним, розросталися, повніли, набирали тіла і крови. Мірне гойдання брички розкішно вколисувало його, а його власні мислі та думи золотили перед ним увесь світ. Алеж бо й напрацювався, налітався він через тих три тижні, назнався неспокою, тривоги, наволочився з усякими людьми, поки таки не добився свого, не вхопив серед тої сутолоки золоту нитку, котра чень заведе
