до діла просто, як німець, але колесив, крутився, нюхав, провідував через десяті руки. Аж ось розійшовся слух, що Ван-Гехт ставить нечувано високі жадання. Сам німець, аґент Германа, розповідав в крузі своїх товаришів, що ходив до бельгійця (замовчуючи, в чиїм ділі), і що той поставив такі умовини: що приймився би управляти фабрикою церезини, коли підприємець запевнить йому семилітню безпереривну службу і 5.000 р. плати на тиждень, та й ще в двох послідніх роках 5% дивіденди з чистого зиску від проданої церезини. Такі важкі умовини мусіли певно налякати кожного; Леоновому аґентові відпала й охота йти до Ван-Гехта. Але він пронюхав іншу стежку в горох. Перед кількома днями, іменно по умові з німцем, Ван-Гехт замкнув свою лабораторію, стараючися продати її, відправив також свого помічника, Шеффеля, котрий тепер, без місця і зарібку, жив при одній з тісних вуличок віденського Yorstadt'у[1]. До того то Шеффеля й пішов Леонів аґент і почав випитувати та досліджувати його. Він дізнався, що Шеффель знає докладно секрет фабрикації церезини, зумів би уладити відповідні кітли і приладдя, одним словом, зумів би вести фабрику. Правда, Шеффель, чоловік бідний, несмілий і совісливий, був би на разі відтрутив кожного, хто йому сказав би був: ходи сюди і фабрикуй церезину! Але хитрий аґент не сказав йому цього, та зате негайно по розмомі з Шеффелем написав лист до Леона, щоб приїздив, бо хоч Ван-Гехт і ставить дуже високі жадання, то прецінь з іншого боку чень ця
- ↑ Передмістя.
