працює для мене, воно згонить дешевих і покірних робітників до моїх ям, до моїх фабрик!“ А тих покірних та дешевих робітників тепер якраз треба було Германові якнайбільше, бо тепер він уложив нове, блискуче і велике підприємство, котре мало його видвигнути ще вище по драбині багатства.
Але щоб докладно і вірно оцінити всі чуття і мислі Германа при повороті до Дрогобича, треба нам розповісти, що діяв і чого зазнав він послідніми часами, відколи ми бачили його при закладинах у Гаммершляґа, а опісля в його домі, де несподівано дійшла до нього страшна і потрясаюча вість про те, що його син Ґотліб щез кудись без сліду.
Крайнє розстроєний і приголомшений на дусі Герман їхав до Львова, щоби розвідатися докладно, що сталося з його сином. Він бився з гадками, стараючися вмовити в себе раз те, що Ґотліб не вмер, а жиє, раз знов згромаджуючи в своїм умі всі свідоцтва, стверджуючі правдоподібність його смерти. Але та внутрішня боротьба шарпала його сили і бурила в нім кров, так що швидко він до того втомився, що не міг ні про що виразно думати, і що замість складних думок перед його уявою пересувалися і мигали якісь неозначені марева, якісь пошарпані зароди образів та думок. Він силувався спати під мірне гойдання брички, але й сон його не брався, духова втома і нервове роздразнення доводили його до якогось майже гарячкового стану. Але звільна довга і нудна подорож, одностайні, понурі види наддністрянських болотистих рівнин, через котрі переїздив, притупили вразливість і втишили трохи нервове роздразнення; Герман зібрався
