— Ну, і що ж ви видумали? — спитав Андрусь.
— Будемо говорити про те на зборі. Але от тепер стараймося деяк потішити побратима Матія, адіть, який ходить! Я вже й сам хотів дещо балакати, але що, бачите, замало ще його знаю…
— Та я власне для того прийшов, — сказав Андрусь. — Побратиме Матію, пора би тобі розказати нам, що в тебе за справа була з Мортком і чому вона тебе так обходить?
— Е, та що вам розповідати? — знехотя відказав Матій. — Що говорити, коли справа скінчена? Тепер дарма говорити, не повернеш!
— Та хто знає, хто знає, чи скінчена, — сказав Бенедьо. — Розповіжте лишень, все три голови потраплять більше дещо вигадати, ніж одна. Може найдеться ще яка рада. А як-би вже і справді все пропало, то бодай вам буде легше, коли з нами поділитеся своєю грижею
— Ая[1], ая, і я так кажу, — потвердив Андрусь. — Все то сам один чоловік дурень напроти громади.
— Ой, так так, побратиме Андрусю, — відповів сумовито Матій, відложив на бік скінчену роботу і закурив люльку, — може то й зле, що чоловік дурень: прив'яжеться до другого, а опісля гризися вже не й но самим собою, але й другим і третім! Та й ще, правду тобі скажу, за другим чоловік дужче гризеться, ніж за собою. Таке й моє. Нехай і так, розкажу вам, яка зі мною історія була і яка в мене справа з Мортком.
„Буде вже тому щось з чотирнадцять літ. Саме п'ять літ по моїм приході до того заклятого
- ↑ Ая — атож, авжеж.
