діється. А по-друге: самі не підуть, а що тут надерли грошей, заберуть з собою і в других місцях повернуть на те саме, на що тут повертали. Ні, це не врятує робучих людей!
Пізненько вночі вернув Матій додому. Він був дуже змінений проти попереднього: веселий, говіркий. Їх надії на Стасюру оправдалися. Одного з тих, що завели були в шинку бійку з Матієм, Стасюра справді знав, інші були з того самого села, що й той один, але всі вони вже від трьох літ не робили в Бориславі і сиділи на господарстві. Андрусь Басараб і Стасюра готові були свідчити в суді. Тож і рішився Матій завтра таки йти до Дрогобича до адвоката і зарадитися його, як і що діяти.
— Ну, тепер не втече чень той злодюга Мортко! — приговорював Матій, — тепер ми його за руки й за ноги такими доказами обкрутимо, що й сам не отямиться! Хоч то ніби Пан Біг не каже бажати другому лиха, але такому злодієві, бачу, не гріх бажати не то лиха, а й усякого безголов'я.
З таким побожним бажанням Матій і заснув.
Звільна, важкою ходою повзли одностайні робучі дні в Бориславі. Бенедьо працював цілими днями при своїй фабриці, витичував пляни будинків, заправляв робітниками, наглядав за вчасним довозом цегли, каміння, вапна і всього потрібного, — а при всім тім обходився з робітниками так по-братерськи, так щиро та приязно, немов хотів на кожнім кроці показати їм, що він їм рівний, їх брат і такий же бідний робітник, як усі вони, немов хотів
